Романтичне перше...

Вітром знесло дівочі роки,

Всі перерви, шкільні уроки,

Та кохання те не згасиме,

Мабуть, з нами довічно йтиме…

 

Бо воно романтичне перше,

Квітом душу повнить та верше

Надзвичайні чарівні дії,

Що породжують світлі мрії…

 

Дуже прикро,- надії добрі

Чомусь швидко пішли за обрій,

Полетіли, мабуть, далеко

У краї, де живуть лелеки…

 

Тож дарма все життя чекала,-

Не одна весна розквітала,

Тепле сонце слало проміння,

Вночі – місяць сяйні видіння…

 

Зустрічала пору осінню,

Де кохання ходило тінню,

Путівцем юнацьким барвистим

Чи з дощем, а чи з падолистом…

 

Сподівалася так, що стрімко,

Раптом вмить завітає взимку,

З першим снігом чудовим білим,

Довгожданим привітом милим…

 

Чи то в світлий час, а чи в темний

Все чекання було даремним,

Бо шляхи розмила відпустка,-

Від тоді,- закралася пустка…

 

Сніговій закрив, хурделиця

Ту чуттєвість, що тільки сниться,

Ніби вкрилося чорним птахом,

Що одним складалося шляхом…

 

Такі Бог, мабуть, дав нам долі,

Де душевні плачевні болі,

Так чому ж вогонь не вгасає,

Що серця на дві частки крає…

 

Кличе ще чому,- не спокійне

Дожидання нас безнадійне

У минуле оте колишнє,

Почуття, де квітнуть, як вишні…

19.11.2019р.