Він годується попелом...

Нічому не вчать

незагоєні рани,

І сила не тане

моральних повій.

Чому, мій народе,

ти любиш оману?

Чом досі брехня

у правиці твоїй?

Навіщо ти молишся

тіням облуди,

Які у свавіллі

не знають кінця?

Народе!

Це ідоли з дубу,

не люди!

І з дубу змайстровано

їхні серця!

Чи ти не дорослий?

Чи глузду немає,

що кличеш до себе

збіговисько лих?

Ти наче і досі

блукаєш Сінаєм,

І виє пустеля

у душах твоїх.

 

Він годується попелом! Звело його серце обманене, і він не врятує своєї душі, та не скаже: «Хіба не брехня у правиці моїй?» Ісаї, 44