Невидимі помічники (розповідь, міні проза)

 

Вже третій день як дощ не перестає лити, складалося враження, що він ніколи не скінчиться. Дітлахи змушені були бавитися вдома, тому у кожному куточку хатини лунав дитячій сміх. Поступово наставав вечір, огортав у темряву все навколо. Через знегоду лінію електропередачі зірвало і селище залишилося без світла. Навкруги стало темно, мовби ніч зайшла у хатину, залишивши господарів у пасці. Діти почали збиратися у кутку і було чути гомін, як вони планували втечу на сонячну планету. Мати Ірина Павлівна ж стурбовано запалила гасову лампу, яку вже давно хотіла викинути, але все ж таки вирішила залишити.

 

Ірина Павлівна була гарною та спокійною жінкою, але так склалося життя, що її чоловік на війні отримав контузію, а згодом і помер. На плечах цієї жінки залишилося четверо дітлахів, господарство, город та корова. Але дякуючи Богові у сусідньому селі жив її брат з родиною, тому вона завжди могла звернутися, отримати допомогу, та й сам брат не чекав коли його покличуть, сам приходив і допомагав чим міг.

 

Спливав вечір, на столі тихо горіла лампа, а Ірина Павлівна сиділа і тривожно журилася, як буде далі жити й годувати дітей; город і уся трава, через затяжний дощ, потопала у воді. Від сумних роздумів її відірвала найменша шестирічна донечка Марійка, вона підійшла до мами й тихенько промовила: "Матусю, бабця Оля, колись мені розповіла про невидимих помічників — ангелів, що коли ми до них звертаємося за допомогою вони нас чують і допомагають. Можливо і нам варто звернутися до них?" Марійка з мамою позвали братика та сестричку і почали молитися до Бога та ангелів, про допомогу і покращення погоди. Після молитви матуся поклала дітей спати, а у самої на душі, після молитви, стало так спокійно і затишно.

 

Очікування покращення погоди, припинення дощу і допомоги від небесних помічників не змусило довго чекати. На ранок дощ припинився і на небі з'явилося довгоочікуване сонце, сповіщаючи усіх, що все буде добре, і що ми не самі в цьому світі, а є ангели — невидимі помічники людей.

 

Автор: Людмила Джигора, 2019.