СНІГОВА КОРОЛЕВА…
Торкаюсь… Ти – крига… Так зимно…
Лиш лід… Зупиняюсь… Завмер…
Так дивно… Замерз я… Так дивно…
Ти є? Лише холод… Тепер
І я вже не мрію, не чую…
Слова… Ти говориш слова?
Врятую себе? Чи Тебе я врятую?
Чи я королеву снігів цілував?
Даремно… Це так? Вже не тануть сніги!
Твій лід… Мої мрії… Дурниці…
Відкрита душа… І у ній лише Ти…
Я – Кай Льодової цариці?
Сумую… Тут крига… Пробач!
Твоє королівство – зима!
Лиш лід… Я тікаю! Не плач…
Майбутнього більше нема.
Є Ти – Снігова Королева…
Торкався… Пив холод… Тримав
Корону твою кришталеву
Та лід за кохання приймав.
А серце у холоді гине…
Душа хоче світла, тепла…
Я йду і мене не зупинять
Холодні, як крига слова.
Кидаєш їх в спину мов стріли
Та я лиш пришвидшюсь, – до біга…
Можливо, колись ми любили…
А зараз? Лиш лід, тільки крига…
Царюй Королева Снігів!
Знай, влада твоя все ж мине!
Мороз твоїх крижаних слів
Вже більш не чіпає мене!
Я – вільний! Я йду до весни!
Там, – сонце! Там, – трави буянять!
Залиш собі лід і сніги!
Та знай, – все ж не вічні вони!
Розтануть! Розтануть! Розтануть!
