СНІГОВА КОРОЛЕВА…

Торкаюсь… Ти – крига… Так зимно…

Лиш лід… Зупиняюсь… Завмер…

Так дивно… Замерз я… Так дивно…

Ти є? Лише холод… Тепер

І я вже не мрію, не чую…

Слова… Ти говориш слова?

Врятую себе? Чи Тебе я врятую?

Чи я королеву снігів цілував?

Даремно… Це так? Вже не тануть сніги!

Твій лід… Мої мрії… Дурниці…

Відкрита душа… І у ній лише Ти…

Я – Кай Льодової цариці?

Сумую… Тут крига… Пробач!

Твоє королівство – зима!

Лиш лід… Я тікаю! Не плач…

Майбутнього більше нема.

Є Ти – Снігова Королева…

Торкався… Пив холод… Тримав

Корону твою кришталеву

Та лід за кохання приймав.

А серце у холоді гине…

Душа хоче світла, тепла…

Я йду і мене не зупинять

Холодні, як крига слова.

Кидаєш їх в спину мов стріли

Та я лиш пришвидшюсь, – до біга…

Можливо, колись ми любили…

А зараз? Лиш лід, тільки крига…

Царюй Королева Снігів!

Знай, влада твоя все ж мине!

Мороз твоїх крижаних слів

Вже більш не чіпає мене!

Я – вільний! Я йду до весни!

Там, – сонце! Там, – трави буянять!

Залиш собі лід і сніги!

Та знай, – все ж не вічні вони!

Розтануть! Розтануть! Розтануть!