Поцілунки під дощем

І де ж той дощ? Де та весняна злива,

Яка змиває пил зі спраглих душ?

Весна іде барвиста і грайлива.

Розтанули пелюстки білих руж,

 

Мальованих зимовими майстрами

На полотні лютневих завірюх.

Розвіяні південними вітрами,

Які зірвали з мене капелюх

 

І понесли світ за очі зі сміхом…

Я посміхалась, дивлячись на це.

І думала: весна – то Божа втіха…

І крапля тихо впала на лице,

 

І дощ рясний, неначе мене слухав,

Все дужче й дужче воду лив з небес.

А я стою,

Закохана «по вуха»

В передчутті побачень і чудес.

 

І знаю – це було і буде з нами.

У серці відчуваю ніжний спів.

Бажаю поцілунків під дощами,

Обіймів і солодких ніжних слів.