Ми їдемо з Росії в Україну
Ми їдемо з Росії в Ураїну.
Дорога довга від Ішиму до Дніпра.
В купе зі мною вся моя родина:
Два сина, донька і дружина дорога.
Тайга, Урал, берези білокорі,
За ними в слід діброви і степи.
Знайоме все і все близьке навколо.
Мчить потяг, вітер шелестить.
Та раптом потяг хід став сповільняти.
Нема нікого зовсім на пероні.
Нам наказали документи готувати.
Все зрозуміло, ми на державному кордоні.
Дружина моя люба із Сибіру,
Я ж на Кіровоградщині зростав.
Чомусь ніяк не в змозі я повірить,
Що для її рідні я іноземцем став.
Кордони, митниці і митники суворі
Йдуть по вагону, речі провіряють,
Перевертають все в купе і в коридорі,
Всіх документи й паспорти перегортають.
Народи дружні із часів далеких,
З часів зародження могутньої Русі,
На землях Київських князів великих
Звели паркани на контрольній полосі.
Українці, білоруси, росіяни,
Контрольні звівши на шляхах пости,
Благаю, не забудьте ми слов’яни,
Ми з вами давні сестри і брати.
До мужів до державних я звертаюсь,
Не грайте на народних почуттях.
На мудрість вашу щиро сподіваюсь,
Щоб не було кордонів на серцях.
Серпень 2002 р.
