Осінь палка

Осінь палка. І мабуть вже, з роками.

Забути мали б, і серце і душа.

Та не так просто. Й в' ється поміж нами.

Стежина спеки. Довга і сумна.

 

Минають дні, минають довгі ночі.

Роки складають хід в мережку нову.

Питати вже не хочеться у долі

про ту, що десь, - веселку кольорову.

 

Вже б мало все, що йшлося від початку.

Забутися. І жити десь далеко.

І щоб душа, залишивши на згадку,

ховалася у тінь, неначе в спеку.

 

Так думається. Але в проміж волі.

Живеш ти тут, не знаючи про це.

І кожен раз, я знов питаю в долі:

навіщо серце пам' ятає все?