Осінь палка
Осінь палка. І мабуть вже, з роками.
Забути мали б, і серце і душа.
Та не так просто. Й в' ється поміж нами.
Стежина спеки. Довга і сумна.
Минають дні, минають довгі ночі.
Роки складають хід в мережку нову.
Питати вже не хочеться у долі
про ту, що десь, - веселку кольорову.
Вже б мало все, що йшлося від початку.
Забутися. І жити десь далеко.
І щоб душа, залишивши на згадку,
ховалася у тінь, неначе в спеку.
Так думається. Але в проміж волі.
Живеш ти тут, не знаючи про це.
І кожен раз, я знов питаю в долі:
навіщо серце пам' ятає все?
