Осіння дисфорія

Защо душа втискається у жовтень,
І вже не дихається вільно під вітрами,
І поодинці мерзнемо немов без ковдри?
У дисфоріі осіні- початок драми.

Всі навкруги говорять, наче дикий холод,
Ламає жалюгідних, бавиться кістками,
Але то невгамовний сильний голод,
То сум за Сонцем, теплими очами.

Чого усе це варто- молоде палке життя ,
Поховане у депрессивних, темних лабіринтах?
Чи дійдемо колись того солодкого буття,
Де щастя бескінечне світиться у вікнах?

Чи дійдемо колись до фінішу, межі,
Де стиснуті в обіймах падають у вічність,
Де заборони-вежі падають мерщій,
Де смерть фізична вже не є трагічність?

Людське буття лише під шаром листя,
Багряного, пожовклого, що гріє сум землі,
Є в королеві золотій щось ненависне
І щось магічно-таємниче для душі..