Павутиння

Часом блукаючи у павутинні сну,
Ми розбиваємося в сірий камінь,
Коли в дощі осінньому весну 
Хапаєм голими в воді руками.

Облиш мене, бо я вже не засну,
Коли не можу дихати вітрами,
Залиш на спогади лише одну
Помітину над теплими губами.

Часом втискаючи себе у скелю,
Єдиний вихід жити без війни-
Трощити чорні запустелі стелі,
Ламати сірість мертвої стіни.

Щоб розірватися отут надвоє,
Мені докласти тисячу зусиль,
Забути бути білою собою,
Що закувалась в чорний стиль.

Мені не треба пустоти і змін,
Моя утома в фазі апогею,
Я б піднялася з висоти глибин,
Щоб виповзти людиною на берег.

Коли блукаємо у павутинні сну,
Ти не дивись отак, бо я не камінь.
Я божевільна, бо люблю весну
Плекати змерзлими від сліз руками