ТРОЯНДИ...
***
Біля хати граються кві;тоньки,
Червоніють зранку до темна;,
Це троянди – мамині зі;роньки,
Їх завжди так лю;била вона.!
Зранку всі краплини кришталеві
Дивляться на зорі, як вогонь.
Незбагненної краси вони шалено
Просяться усяко до долонь.
Мамині троянди найдорожчі,
Їх я обіймаю кожен раз,
Бо вони на неї дуже схожі,
І тому я плачу водночас.
Пам’ятаю рідненьку матусю,
Її усмішку і голос чарівний,
Як сусіди кликали: „Ганнусю...
Відчиняй ти хвіртку вже мерщій...”.
У дворі, у батьківській оселі
Завжди були люди, дітвора,
Та й не згадував ніхто з них
про пустелі,
Тому йшли до нашого двора.
Тут балакали, сміялись і співали,
Жартували....Спогади були...
Завжди квітоньками шанували,
Просто і по¬-людськи всі жили.
Зараз вже не так, все по - іншому...
Жаль, немає й іскорки в очах.
Теплота і щирість – де? Не знаю...
Добрих слів все менше на вустах.
5.12.2011
