Води подай-но, чоловіче...
Води подай-но, чоловіче,
Продовж життя моє на мить,
Бо бачиш, небо мене кличе,
Й в горлянці спрагою рипить.
І ноги… ну хіба то ноги?
Це два отесаних стовпи,
Які пройшли усі дороги,
Всі зваби слави і ганьби,
Здолали ріки, джунглі, скелі,
Де зрозумів я (як на гріх):
Немає більшої пустелі,
Аніж пустеля душ людських.
Там правди не розкажуть в вічі,
Й не допоможуть в час біди…
Води подай-но, чоловіче,
Що не правий я доведи…
