Вместе - сдюжим!

Очень проникновенно....и патриотично! С добрым утром! "останется нас восемь?"(проверь на предмет опечатки)

ВЕРНЁМСЯ!!!!

Великолепное, Патриотичное, Мощное произведение!.. Тут Русский ДУХ, тут РУСЬЮ ПАХНЕТ!.. Спасибо , Владимир!!!

Правильно ,, ...захлебнётся ею...".

Такие стихи нельзя оставить без отзыва. Зову вас, мои единомышленники, всем сердцем, явью и снами, всеми мыслями и поступками, всею собою целиком! Огромное спасибо, Володя, за светлую РУССКУЮ веру твою!

http://keshet2012.ucoz.ru/blog/bratam_ukrajincjam/2014-01-28-123 Написано мною в соавторстве с сыном-школьником - до черты им, ниже - мною. В качестве сочинения на конкурс о Соборности Украины. БРАТАМ-УКРАЇНЦЯМ За рабських часів один ХЛОПЕЦЬ гадав, Чому він не СОКІЛ, чому не літав. Немов води Дністра минули ті роки, До ВОЛІ, СВОБОДИ лишалися кроки. Вже іншії ЛЮДИ жадають казати: „МИ БУДЕМО ВІЛЬНО У НЕБО ПІРНАТИ!” І ось їх бажання уже не примара, Але не змогли оцінить цього Дара. Що трапилось з нами? Яка вража сила, Що як не воліла, а нас не зломила? І де наша радісна Сонячна МРІЯ? БРАТИ-УКРАЇНЦІ! Жива в вас НАДІЯ? Не вмерла ще ВОЛЯ і СЛАВА ВКРАЇНИ? Чи здатна носити ІМ'Я БАТЬКІВЩИНИ Для тисячі тисяч Дітей її в Світі, Щоб кожний казав, як Тарас в „ЗАПОВІТІ”?? ...Невже ж його мрія це знову примара, Як в ясному небі білесенька хмара? Всього лиш луна у лісах на Поділлі Чи хвилі Дніпрові, що серцю так милі? Так що з нами сталось? Скажіть мені, Люди?! Ви все мовчите? Я скажу... будь що буде... В Наддніпрянщині в селі жила собі дівчина Чорнобрива, ясноока, звалась — Україна. На відміну від сестер — Польщі та Росії — Всюди кращою була. Ті ж — як в бочці змії. Що робити, коли так Доля знапастила – Старші Сестри розійшлись, вмерла Мати мила. Та в селі не пропадеш – Родичі усюди, Є із ким поговорити, виплакатись в груди. Та не стала сирота довго горювати – Чоловіка для Красуні можна не шукати. Ти дівчині чорнобривій полюбись, Козаче, Одружилася вона, така її вдача. З козаченьком українка все життя прожила І йому багато діток славних народила. І нащадки України розселились всюди: Від Карпат і до Сибіру. (Не брешу я, люди) Розселились українці й мирно собі жили, Свою мову і обряди СВЯТО боронили, Захищали від сусідів свою Батьківщину, Не давали сплюндрувати Неньку Україну. Той у пекло веде шлях, де намір хороший, — Довго були українці під ярмом ворожим. І скільки жадали лишити нас ВОЛІ – Зломити не в силах були нашу долю. Зов Предків, що в серці у всіх нас лунає. Що жоден, крім нас, його більше не має. В серцях пронесли українці цю мрію, Всі роки плекали на Волю Надію. _________________________________________________ Під гнітом царату, в ярмі більшовизму Справляли холопи ганебную тризну. На панщині гнутись пани силували, В страшних таборах їх кати катували. Та воля народу сильніша за муки, Звалились «СОВЕТЫ» — звільнилися руки. То ж треба зайняти ці руки народні, Щоб знову не бідкались люди голодні, Щоб кожен мав ДОБРУ постійну РОБОТУ – Таку має влада щоденну турботу. Щоб використати цю вольную ВОЛЮ, Щоб наші нащадки не кляли їх долю. Щоб виховати в них ПОВАГУ і ЛЮДНІСТЬ, ЛЮБОВ до ВІТЧИЗНИ, і ЧЕСНІСТЬ, і МУДРІСТЬ. МИ маємо РАЗОМ підняти державу, Що звемо МИ рідною ненькой по Праву, Щоб знову вона не була на колінах, Хто дасть їй розраду? Кравчук? Кучма? Кінах?! БРАТИ-УКРАЇНЦІ! ПОЧНЕМ РОЗБУДОВУ! Вивчаймо співучую рідную мову! Євреї, татари, поляки і німці, Живем в Україні — то ж МИ — УкРАЇнці! Не треба ділитись, сваритися марно, РОДИНОЙ ЄДИНОЮ ЖИТИ так ГАРНО! ЄДИНУ країну, СОБОРНУ державу, Як БОГ допоможе, збудуєм на СЛАВУ! Плекаємо в ДІТЯХ Духовність одвічну. Геть злобу та свари, що йдуть споконвічно! Не треба ділити де захід, де схід, МИ маємо мати державний підхід: Творимо історію Рідного краю, — Бо ж Руки і Душу, і здібності маєм! Нехай розквітає Земеленька рідна Родюча, квітуча багата і плідна! Нехай твердим шляхом крокує в майбутнє Соборна КРАЇНА — ДЕРЖАВА МОГУТНЯ!! місто Запорожжя 2002 р.

Могуче!!! У РА!!!