Коли я заведу собі собаку...
Коли я заведу собі собаку,
І разом з ним ще трішечки недосипу,
То зовсім не чекатиму подяки,
А помандрую у зіркові розсипи.
У золоті світанки і тумани,
У втрачені можливості і спогади,
У світ, який ніколи не зів’яне,
У світ ще не замуленого погляду,
У світ, в якому дише одкровення,
До неба піднімається з кульбабами,
Коли я заведу собі натхнення
З вологим носом, гавканням і лапами.
