Коли я заведу собі собаку...

Коли я заведу собі собаку,

І разом з ним ще трішечки недосипу,

То зовсім не чекатиму подяки,

А помандрую у зіркові розсипи.

У золоті світанки і тумани,

У втрачені можливості і спогади,

У світ, який ніколи не зів’яне,

У світ ще не замуленого погляду,

У світ, в якому дише одкровення,

До неба піднімається з кульбабами,

Коли я заведу собі натхнення

З вологим носом, гавканням і лапами.