ЛИЦАРІ ЛЮБОВІ І ДОБРА
Нас роками наставляли,
Дома, в школі, у житті:
Що без мови і культури,
Жити важко на землі.
Сперечатися не треба,
Бо це мудрії слова.
В цьому суть і є потреба,
Щоб включалась голова.
Щоб «мізочки» закрутились,
І з’явилися думки,
Щоб до істини хилились,
Де їм буде залюбки.
Так воно й було спочатку,
Кожна мова у ціні,
Розвивалася в достатку,
Не лишалася в тіні.
На мовах різних говорили,
І розуміли їхню суть,
Писали, шедеври творили,
Не сумніваючись ні чуть.
Але когось це дратувало,
Спокійно не давало жити.
Їх інша мова діставала,
І починали вони нити.
Робили все так безтолково,
Змінили мовний діалект,
За долари на все готові,
У них такий бач інтелект.
А там де інтелекту мало,
Про розум краще не питай.
І мови у тиски попали,
А спекуляцій – через край!
На мові розуму лишались,
Усі політики завжди,
Нормально жити не давали,
Людей товкали до біди.
Рідна мова і культура,
Світ врятують від біди.
У людей є перспектива,
Їх захистити як завжди.
Бо мову треба поважати,
Як свою, так і чужу.
І перестати їх топтати,
А то накличемо біду.
Людське добро лиш переможе,
Потуги лицарів від зла.
Бо мову захистити зможуть,
Лиш лицарі любові і добра.
