Гудзик

Мій малий руденький цуцик

Має ніс – чорненький ґудзик,

Має він тоненький хвіст,

Й до забав великий хист.

 

Зранку він кота вовтузить,

Мама кличе звіра – Тузик,

Татко пса гукає: «Боб!»

Каже: «Боб – хороший хлоп!»

 

Бабця дума цуцик – Буцик,

Каже: «Буцик - справний цуцик!»

Дід Рудьком його нарік,

Щоб малий скоріше звик.

 

- Тузик!

- Буцик!

- Боб!

- Рудько!

- Де ж моторний той крутько?

 

Кличуть цуцика, гукають,

В хаті і в садку шукають

Тато й мама, баба й дід,

Разом, весь мій славний рід.

 

Стрибнув цуцик на канапу,

В суперечці ставить крапку,

Не веде і вухом цуцик:

«Не Рудько я вам, не Буцик,

Я не Боб, не Тузик я,

Ґудзик – ось моє ім’я!

Так мене нарік Степан,

Вам онук, мені ж він пан!

Вам він син, малюк, хлоп’я,

Та його шаную я!»