Співець Азова, степу - і життя

Олексію Огульчанському

 

Він степ любив. І небо. І птахів.

Любив Азова синь – солоні хвилі,

Що вічно котять сни, від піни білі,

До цих піщаних давніх берегів.

Дельфіни спали в синій глибині,

А у степах колись жили інкури –

Казковий люд могутньої статури…

Там в небі – беркути, величні і сумні.

Рибалки там виходили у ніч

На береги, щоб вітер упізнати –

Левант чи бора, що від них чекати? –

І в море, із вітрами пліч-о-пліч.

А дзендзики – азовські острівці!

Яка там воля! Царства там чаїні!

А над лиманом – крила лебедині…

Як він любив місця щасливі ці!

Співець краси, простої, як життя…

Дитячий світ, природа, щире слово

В його книжках чарівно й загадково

Сплелись вінком і плинуть в майбуття…

 

 

м. Бердянськ, 07.04.2018 сб