Україно...

Україно, прошу, витри сльози, рідненька
І пробач за всю кров тут пролиту мені.
Знаєш, мила матусю. плаче моє серденько,
Бо не знаю, чи прийде вже кінець цій війні.

Так багато синів твоїх вже померло,
Захищаючи єдність і волю твою.
Хай завжди буде слава їм, на небі і землі,
За те, що стояли вони в цьому бою.

Мамо мила, Вкраїно, ну чому ми страждаєм?
Чому маєм давати тебе ворогам?
І в запеклім бою чому рідні вмирають,
Залишаючи душу й життя своє там?

Де болить? Розкажи нам, о люба ненько.
Що зробити і чим тобі допомогти?
Чим загоїти рану у твоїм серденьку?
І як від гострих кинджалів тебе вберегти?

Захищати тебе будем ми, скільки треба,
І за волю твою стояти будемо аж до кінця.
За жовті поля, за бескрайнє синєє небо,
Віддамо, якщо треба, навіть і своє життя.

Україно, рідненька, я візьму й помолюся,
Щоб мир був і спокій на нашій землі.
Ти пробач нам мила, кохана матусю,
Що віддали тебе ми жорстокій війні.

Обійяєм тобі, ми будемо сильні
І не здамося отим клятим ми ворогам.
І гімн України хай над всім світом лине,
А синьо-жовтий прапор майорить в небесах.

І цю війну я назавжди запам'ятаю,
Де пролилася братів наших кров.
Хай знають всі "ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ",
З нами назавжди їхні душі і любов.