Коли у вiкно постукае вишня...
Коли у вiкно постукае вишня губами пишними ягiд сонних,
i сите сонце зачне свiтанок, i вiтер в ружах нап'еться щастя,
ти раптом станеш колискою теплою, осонням затiнку едемського.
I я сховаюсь у твоïх крилах, засну, вдихаючи твое тiло.
I загойдаеться свiт натомлений, i день засмаглий зiллеться з плавнями.
Розсипе вечiр просо зоряне, щоб годувати нiчну жар-птицю.
I хто я, звiдки й куди - не знала. Я наче яблуком теплим стала,
до рук пахучих твоïх упала...
