Він дитина, яка хоче жити.
Він був дитиною, що хоче жити.
Радів усім дрібницям навкруги.
І міг він кожну пташку полюбити,
Як сонце, вітер, блискавку, сніги.
Йому хотілось трошки піклування.
Хоча б від рідних батька і матусі.
Йому не вистачало спілкування,
Адже покинули найліпші друзі.
Він був дитиною, що має мрію,
І дуже полюбляв фантазувати.
Ніколи не втрачав свою надію
Знову ходити, бігати, гуляти.
Цілий день він виглядає у віконце,
Чекаючи, що хтось до нього прийде.
Та хлопця зігріває лише сонце,
Бо знає, що ніколи він не вийде.
Раптом хлопчик з ліжка підійнявся,
Аби дістати небо за горою.
На хворих ніжках він заколихався,
І впав під стіл, забившись головою.
Ніхто не чув, як тихо сльози лились.
І хлопець вже не міг терпіти болю.
Його сердечко майже і не билось,
Та встиг сказати: «Дякую за волю».
Він був дитиною, що хоче жити.
І цінував таке своє життя.
Але ніхто не здатен полюбити
Того, що прирекли на каяття.
