Двадцять перше

Я у міста підтримки шукала,

Серед вулиць ходила сумна.

Та до жаху, до болю пізнала,

Що у наповпі зовсім одна.

 

То не люди, то тіні та мари,

Через мене вливалися в ніч.

Як бездушні, сліпі, сірі хмари,

Як холодний, німий обеліск.

 

Допомоги прошу! Дайте руку!

Окуляри знімайте мершій!

Тільки тиша і жодного звуку.

Мертве місто крокує на бій.

 

З воску вилиті, риси обличчя,

Бездоганні в природі своїй.

Двадцять перше смакує століття,

В зраді й заздрощах змащені дні...