Балачки ні про що

Обіцяють дощі. Ти тримай повсякчас парасолю,

а мене капелюх, сподіваюсь, від злив збереже.

Балачки ні про що. В них повільно ми змінюєм долю.

Ти розкажеш мені, як один із відомих П'яже

виробляв крім прикрас ще й годинник з оманливим часом,

що тече поміж пальців піском й зупиняється, щоб

доторкнутись до скроні миттєвого щастя, де разом

безутішні закоханні. Втім, балачки ні про що…

Я тобі розповім під гучне невдоволення міста

щось таке неважливе, лише щоб продовжити мить,

ну наприклад, якою тяжкою була Реконкіста –

Піренейській півострів від маврів страждав сім століть.

Балачки ні про що… Підступає хвилина мовчання.

В горлі сльози киплячим напоєм… Ніхто ж не помер.

Ми, напевно, вже все розказали. А щодо кохання –

це не більше, ніж міф, про який не напише Гомер.

 

літо 2016