Як втома дістає...
Як втома дістає
Така безглузда
Й незграбна праця.
Доколи наш жіночий труд
Гнобити буде нас?
Можливо досить
З чоловіками тягатись?!
Жінки, мабуть,
Створіння легкокрилі
Їх сам Господь створив
Як цих чарівних птахів:
І пурхати вони повинні -
Ніжні, милі,
А не повзти без сил
Впріваючи в потах.
Коли нікчеми стережуть
Своє життя
Створивши затишок,
Та обладнавши пухом,
Їм ніколи радіти
За жінок,
Жінки ж вони завжди
Сильніші духом.
Отож і я
Над віршами кроплю,
За день створіла
І чудово і багато
Про те, як я
Кохаю, та люблю
Люблю дбайливо,
Та затято ...
Але тут в інтернеті збій,
Все зникло взагалі,
У чому сенс не розумію.
Хіба я винна,
Що за мову не радію?
У чому помилка тоді
У чому взагалі вина?
Невже тому
Що в мові не сильна?
Який поганий «поц»
Все знищив,
Вкрав творіння
Мій крик душі,
Мій вірш,
Сумніви і томління?
Я в розпачі увесь час,
Засмученая в шоці,
Але якщо кортить,
Свербить
Під серцем в боці,
Панове, прошу,
Як що в змозі,
Поправте мій цей вірш,
Що був в моїм обозі.
Але якщо мій вірш
Вам ріже слух,
Гнітить звичай
І попирае дух,
То, прошу паньство,
Чимчикуіте мимо,
Я теж, як ви вразлива,
Та раніма.
