Творча Ніч. Епізод 10

Творча Ніч

Епізод 10

 

 

 

Новорічний

 

День востаннє догорає,

засіваючи зірки,

із якими вирушає

рік опівночі в думки.

Хай з собою забирає

він журбу до забуття,

а у спогадах лишає

найтепліше почуття.

 

Сніг надворі прикрашає

білим пухом цілий світ,

по якому поспішає

в кожну хату щастя цвіт

запалати на ялинці

міріадами вогнів

і нести у мандаринці

ціле море теплих слів.

 

Дім гірляндами палає

і святковий гнеться стіл,

хай у серці не згасає,

а черпає нових сил,

та любов, що зігрівала

в сум і в радість цілий вік

і надію нам давала

знов зустріти новий рік.

 

Віктор Цвіт 31.12.17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завтрашнє світання

 

Думки засніжені від мрій

гаряче серце застудили,

створивши казку із надій,

життєву радість розбудили.

 

В очах палає ясний день,

який ще зможе нашим стати,

явившись дивом із пісень,

яке не стомлююсь чекати.

 

Тривалим сном, між нами сяє світ

і білим тлом ще зближує в житті,

бо в почутті не в’яне щастям цвіт,

який цвіте світанням в майбутті.

 

В твоїх руках ще є тепло,

яке багаттям душу гріє,

коли блищатиме, як скло,

журба, що тихо іній сіє.

 

До тебе вся моя любов,

як обіцяв, не захолола,

лише змінилась від розмов,

які розлука розколола.

 

Тривалим сном, який засяяв світом,

кохання нас триматиме в житті,

як почуття, яке не втратить цвіту,

бо зацвіте світанням в майбутті.

 

Віктор Цвіт 27.12.17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Снігопад

 

Білий сніг кружляє за вікном,

чистоту приносить із небес,

на очах народжуючи сном

дивний світ, що сповнений чудес.

 

Від краси тієї навкруги

почуття осліплює любов,

білим тлом з’єднавши береги

на річках, які замерзли знов.

 

Як приходить казкою зима,

моє серце злого не трима,

адже стала білою пітьма

до тебе.

Розмалює вікна морозець,

чарами закоханих сердець,

що в житті створили острівець

для себе.

 

Заблищить у сяйвах ліхтарів

снігопад, освітлюючи ніч

сірим днем, що досі ще сірів

від вогню маленьких білих свіч.

 

Всі думки, в яких пануєш ти,

відпущу сніжинками в політ,

на душі, я зможу їх знайти

тим вогнем, що будить цілий світ.

 

Як приходить казкою зима

хуртовину диханням здійма,

знай, що ти від щастя не сама

на світі.

Я прийду до тебе в заметіль,

вітром потепління звідусіль,

обернувши памороззю біль

на квіти.

 

Віктор Цвіт 26.12.17

 

 

 

 

 

 

Квітка, що цвіте

 

Теплотою рук ласкавих

увійду в твоє життя,

теплотою дум прекрасних

подарую майбуття.

Досить образів лукавих,

щоб ховати почуття,

час лишити світ нещасних,

як журбу до забуття.

 

Дуже радісно і мило

усміхаюся тобі,

як побачу твої очі

своїм щастям у юрбі.

Ти мені даруєш силу

не замкнутися в собі,

коли мучуся щоночі

я без тебе в далебі.

 

Все віддам за день з тобою,

щоб втекти від самоти,

все віддам за ніч з тобою,

щоб не знати пустоти.

Хай всі відстані між нами

щастя нитками сплете,

звеселяючи піснями

про ту квітку, що цвіте.

 

Ми знайдемо своїм домом

нашу радість і мовчання,

зачаруємо всі мрії

дивом кожного світання.

Хай навіки світлим тоном

сяють наші всі бажання

попри біди й буревії,

як на краще сподівання.

 

Все віддам за день з тобою,

щоб втекти від самоти,

все віддам за ніч з тобою,

щоб не знати пустоти.

Коли бачать світло очі,

то коханням ще росте

і вкрашає дні і ночі,

наша квітка, що цвіте.

 

Віктор Цвіт 17.12.17

 

 

 

Симпатія

 

Спалахне в мені вогнем

загадкове почуття,

що несе чудовим днем

у думки нове життя.

 

Від тепла його пісень

квітне серце і душа,

коли музою натхнень

є дівчина не чужа.

 

До вподоби її очі,

що блищать весняним сонцем

і засліплюють всі ночі

милим, сяючим віконцем.

До вподоби її думи,

що зігріють в прохолоду,

в них немає сліз і суму,

лиш життєва насолода.

 

Оживе тривалим сном,

неймовірне майбуття,

а буденне за вікном

дочекалось забуття.

 

Від світань і до смеркань,

моїм світом є вона,

королева всіх бажань,

від яких прийшла весна.

 

Віктор Цвіт 13.12.17

 

 

 

 

 

 

Сни

 

Минули, наче уві сні,

мої з тобою світлі дні,

розтанувши вечірніми загравами.

 

Пригадую лиш погляд твій,

що ніжився у сяйвах мрій,

коли туман стелив любов над травами.

 

Не сяє сонце як тоді,

не сіє іскри по воді,

ховаючись за хмарами нерадісно.

 

На землю спокій листям ліг,

чекаючи на перший сніг,

з яким мені на серці буде болісно.

 

Бо в житті кохання, ніби сни,

що буяють квітами весни,

у яких сміються дві душі,

щастям проливаючи дощі.

Та настав прокинутися час

долею, яка розлучить нас,

щоб думками в денній самоті

знов на сни чекати золоті.

 

Думки кохання і слова

нові приховують дива,

вночі їх видно зорями яскравими.

 

Палає місяцем душа,

яка сама себе втіша,

обіймами надій і мрій ласкавими.

 

Віктор Цвіт 08.12.17

 

 

 

 

 

 

 

Караван

 

Ми пливемо кораблями

океанами пісків,

від кохання королями

ставши протягом років.

 

Тільки ми одні навколо

серед спеки і вітрів,

але в серці не кололо,

як життям тебе зустрів.

 

За оазисом бархани

височіють до небес,

як печалі ті тумани,

від життя, що без чудес.

Хоч нещадно палить сонце

і так важко без води,

любість буде охоронцем

захищати від біди.

 

Вірні нам лише верблюди,

бо без них чекає смерть,

у в пустелі вона всюди

все піском вкриває вщерть.

 

Не жалкуємо ні трохи,

що таким обрали світ

для подружньої епохи,

щоб плести коханням цвіт.

 

За барханами долина

буде втіленням всіх мрій,

там народиться дитина,

діамантом всіх надій.

Не підемо більш в пустелю

караваном у житті,

ми знайшли свою оселю

і свій спокій в почутті.

 

Віктор Цвіт 02.12.17

 

 

 

 

Зимовий ранок

 

Вночі на землю випав сніг,

встеливши ковдрою тонкою

зимовим чудом щирий сміх,

із неба радістю пухкою.

 

Як ми прокинемось від снів

і лиш поглянемо в вікно,

- серця щасливий ніжать спів,

яким не тішились давно.

 

Засяє казка на очах

зимовим ранком чарівним,

який нам снився по ночах

моментом щастя рятівним,

коли всю радість восени

змивали холодом дощі,

зеленим листям з бузини,

яка єднала дві душі.

 

Морозна тиша вкрила світ,

ласкавим інеєм дерев,

що заблищить, як самоцвіт,

при світлі сонячних джерел.

 

З горнятком кави на поріг

підемо мліти від краси,

яку нам ранок приберіг

зимовим сяянням роси.

 

Віктор Цвіт 03.12.17

 

 

 

 

 

Мандрівники

 

Ночі залишимо для снів,

щоб набиратись нових сил,

адже в дорогу сяйвом днів

знову покличе небосхил.

 

Зранку продовжуємо шлях,

місце покинувши своє,

адже кохання, ніби птах,

лиш у польоті з нами є.

 

Ми у дорозі все життя

разом проводимо завжди,

щоб не погасли почуття

як завітають холоди.

Щастя від мандрів зацвіло

квітами радісних думок

серце до серця привело

бити джерелами в струмок.

 

Всі місця, де ми були,

є особливими для нас,

в них оживляє із золи

радість життя чудовий час.

 

Хоч нашим домом став намет,

в ньому не тісно жити нам,

він є тим світом без тенет,

де ми довіримося снам.

 

Віктор Цвіт 01.12.17

 

 

 

 

 

Зустріч

 

Розкинувся між нами

дорогами весь світ,

який ночами й днями

дарує тінь і цвіт.

На відстані два серця,

палають, як зірки

в життєвому озерці

проводячи роки.

 

Ні спокою, ні тиші,

ні радості в душі,

на дикому узвишші,

яке січуть дощі.

Те все лише у мріях

є казкою для нас,

щоб жити у надіях,

про той щасливий час.

 

Зійдуться дві дороги

до зустрічі порогу,

в обіймах і цілунках

любити життя.

Забудуться тривоги

досадних епілогів,

посіявши в стосунках

ясне майбуття.

 

В думках усе минуле

човнами потонуло,

залишивши до щастя

дорогу весни.

Нове життя прибуло,

в коханні спалахнуло,

квітками серед листя

здійсняючи сни.

 

Віктор Цвіт 28.11.17

 

Гало

 

Відчуваю досі

долонями вогонь

проливаю роси

очима від безсонь.

Я ожив тобою

щасливим у житті

і цвіту з тобою

ірисом в почутті.

 

Усміхнуся радо,

як бачу погляд твій,

розчинюся садом,

в твоєму сяйві мрій.

Серденько без тебе

згасає ясним днем,

а душевне небо

вмивається дощем.

 

Ніжним сріблом зір

з кришталевих гір

лине в нас до сонця щастям

неземна любов.

Колом сяє світ,

де тепло і лід,

будуть радості пришестям

після всіх розмов.

 

Віктор Цвіт 25.11.17

 

 

 

 

 

Дика орхідея

 

Зорями палають мрії на душі,

сіючи кохання диханням весни,

щастям сповивають із тепла дощів

квіточку світання, що осяє сни.

 

Серденько покине болісна зима,

линучи туманом на верхівки гір,

тишу почуттєву радістю пройма

квіточка-надія в темряві зневір.

 

Ніжною красою душу зачарує

дика орхідея, що в лісах квітує,

лиш заради неї любо помандрую,

бо єдиним щастям лиш вона існує.

 

Знаю, ще багато митей у житті,

ними буде дивом тішити думки,

місце, де приємно бути в самоті,

пестячи ту квітку ласками руки.

 

Її колоритом сяє кожен день,

духом незабутнім пахне кожна ніч,

вітром обернуся в полум’ї натхнень

як почую серцем її любий клич.

 

Дика орхідеє, моя вічна мріє,

лиш заради тебе я живу і дію,

адже ти єдина, хто журбу розвіє,

лиш з тобою поряд почуттям радію.

 

Віктор Цвіт 11.11.17

 

 

 

Вечірній туман

 

Припало сонце до землі

і любо дивиться на схід,

а небо тане у імлі,

що тінню стелиться услід.

 

Червоним сяянням вогнів

за обрій лине ясний день,

у хмарах тліючи від снів,

які є дивом для пісень.

 

Співаю серцем ті пісні,

себе лікуючи від ран,

коли годиноньки ясні

дарує ввечері туман.

Тебе знайду, моя любове,

у його царстві, ніби світ,

в якому щастя маю знову,

що для душі, як самоцвіт.

 

Палає світло навкруги,

немов омріяні думки,

з якими радість до снаги

із кожним дотиком руки.

 

Журба розвіялась, як дим,

коли в моїх обіймах ти,

душа, з якою не самим

мені у ніч холодну йти.

 

Співаю серденьком пісні,

життям малюючи роман,

коли годиноньки ясні,

дарує ввечері туман.

З тобою, дівонько моя,

у ньому любо загублюсь,

нове отримавши ім`я,

в тобі навіки поселюсь.

 

Віктор Цвіт 22.11.17