Творча ніч. Епізод 9
Творча ніч
Епізод 9
Балада про любов
Ранковим світлом день чудовий намалюю,
думками теплими фарбуючи життя,
нехай дарує вітер пісню про любов,
її співаючи в минуле лину знов.
Дитям малесеньким на ноги вперше стану,
за руку з мамою піду у перший клас,
а там за партою по юності пливу
і діву милую коханою назву.
То була любов найперша в світі,
бо найсильніша і найсвітліша,
вічно молода у морі квітів,
як найрідніша і наймиліша.
Роки минули і вже ось, десятий клас,
серед чужих чужим палаю у душі,
хоча пізніше став, здавалося, своїм,
але на серці був завжди лише твоїм.
Собі ти іншого обрала, не мене,
життям примусила страждати в самоті,
але любов моя до тебе не мине,
неначе доброта в обіймах теплоти.
То відчув я біль на серці вперше,
вона нестерпна і невимовна,
її єдину пам’ятаю завше,
вона та рана невиліковна.
Тепер пригадую роки свої шкільні,
як світ любові у великім царстві болю,
як і тоді мене й тепер ніхто не любить,
одна лиш мама у обіймах приголубить.
Вам дуже дякую, що ви ще є в житті,
товариші і однокласники кохані,
без болю й щастя я б не став, ким нині є,
не оживилося б і серденько моє.
Тепер дозволю я собі любити,
хоч добре знаю, любити важко,
проте як без любові далі жити,
коли вона співає, ніби пташка?
Віктор Цвіт 01.10.17
"Спасибі всім, хто ще лишився,
спасибі всім, хто геть пішов,
в душі я з вами оплотився
і врешті сам себе знайшов"...
Місце для душі
Існує місце на Землі,
яке дароване тобі,
щоб там, сховавшись у імлі,
побути трохи у журбі.
Лиш там радієш і цвітеш,
зустрівши дивом день і ніч,
лиш там з надією живеш,
пізнавши з часом дивну річ.
Що місце для душі
- це твій яскравий світ,
яким цвітуть думки,
палають почуття,
течуть, немов струмки.
Любовнії дощі
від ран не лишать слід
із дотиком руки
людини, що веде
дивитись сонця схід.
Чаклують літо з осінню
омріяний пейзаж,
що не зникає з повінню
не тане, як міраж.
До нього можеш будь-коли
стежиною прийти,
до мрій своїх, що там цвіли,
їх тільки там знайти.
У місці для душі,
де не зів’яне цвіт,
де помисли сумні
не викликають біль
і не руйнують світ
яким живуть пісні.
Образи всі чужі
не лишать в серці слід,
як очі ті ясні,
теплом тебе ведуть
дивитись сонця схід,
у місці, де душа
для когось не чужа.
Віктор Цвіт 01.10.17
Музика вітру
Не зникає світле почуття,
ні на день і ні на мить,
кольоровим творячи життя,
коли піснею звучить.
Піснею про наші милі сни,
про бажання чарівні,
що цвітуть думками щовесни,
давши ноти несумні.
Музикою вітру оживуть
всі несказані слова,
що садами на душі цвітуть,
і від них вона жива.
Хай заграє теплий вітерець
ніжно дотиком своїм
музику усміхнених сердець,
щастя давши нам новим.
Листя шелестітиме в гаю
то про радість, то про сум,
музику даруючи свою,
взявши ноти з наших дум.
На веранді дзвінко задзвенить
наш любовний талісман,
що між нами чудом оживить
незавершений роман.
Музикою вітер надихне
обійнятись що є сил,
радістю до танцю підштовхне,
освітивши небосхил.
Хай нам грає теплий вітерець
ніжно дотиком своїм
музику усміхнених сердець
з жаром почуття палким.
Віктор Цвіт 25.09.17
Острів бажань
Слід душевного тепла
вмить займеться від смеркання,
мрія в сяйві потекла,
ним до острова бажання.
Що розкинувся лісами,
серед тиші і спокою,
оповитий диво-снами
від вологості морської.
Соловейко щебетав,
все нову і кращу пісню,
свою душу звеселяв,
у нічну годину пізню.
Його слухали з тобою
і дивилися на море,
як вітрами і журбою
вдалині гриміло горе.
Але буря оминає наший острів чарівний,
лиш туманами вкриває узбережжя і ліси,
коли з`явиться на небі ясний човен мандрівний,
то ми тонемо серцями у яскравості краси.
Там радіємо ми завше, не тримаємо образ
бо загадані бажання розмалюють почуття,
ними втілимо кохання з діамантових прикрас,
щоб омріяти казково провести своє життя.
Віктор Цвіт 02.10.17
Любов
В очах палає літнє сонце,
думки співають, як птахи,
цвітуть поля щасливим серцем
- цей день назвемо Я і Ти.
Цей день прикрасимо ми вітром,
яким сплелися дві душі
у почуттях, якими в світі
цвітуть веселками дощі.
Слова дзвенять як струни арфи,
явивши ніжність від розмов,
і вмить розвіються всі міфи
про чарівну, палку любов.
Її ми днем своїм назвемо,
як тиха ніч для нас сумна
і сяйвом зоряним цвітемо,
допоки в нас живе весна.
Віктор Цвіт 02.10.17
Осіння симфонія
В осінньому парку
омріюю думками
мелодію дзвінку,
яку несе листками
весела течія
за вітром над стежками,
як світ, в якому я
тебе любив роками.
Нехай кружляє листя
невпинно у танку
і надихає щастям
на радість не крихку.
Нехай багаттям в золоті
калина паленить
і серце у добробуті
любов’ю молодить.
В осінньому саду
зігрію почуттями
стежиноньку святу,
що між двома життями
прямує до весни,
малюючи квітками
ті найсолодші сни,
що змиються дощами.
Нехай співає пташка
для нас свої пісні,
коли на серці важко
в годиноньки сумні.
Нехай осіннім золотом
палає знов і знов,
зігріта тілом змолоду,
безсмертная любов.
У лісі восени
шепочуться гілками
величні ясени
із кленом і дубками
про пору золоту,
яка дала нам шати,
мов ласку й доброту
з якими не змовчати.
Хай не лякають нас
тумани і дощі
проводити свій час
приємно для душі.
Хай осінь золота
охоплює вогнем,
щоб сіра самота
пішла в минуле днем.
Віктор Цвіт 14.10.17
Ти забула про мене
В моєму серденьку ти квітка радості,
та тільки в серденьку, а не в житті.
Між нами дощ іде в покорі хмарності,
любов блукає там у забутті.
Байдужим поглядом мене зустрінеш ти,
а я взаємністю не відповім,
від тебе кращої мені ще не знайти,
але тобі про це не розповім.
Ти забула про мене
як про давнюю мрію,
твоє серце мене
теплом тепер не зігріє.
В обіймах іншого палаєш, ніжишся,
мене залишивши вчорашнім днем,
немов в самотності без тебе втішуся
і спалахну в душі новим вогнем.
Сказати нічого, тому ти і мовчиш,
хоч тебе бачити, ще маю шанс,
А поруч нікого, лиш я, але біжиш,
щоб дописати сном в житті романс.
Ти забула по мене,
як про день свій найкращий,
зіштовхнула мене
в тартар, як долю пропащу.
Я тебе не забув,
тому тобі буду радий,
жар на серці відчув,
то знов любов цвіте садом.
Віктор Цвіт 19.10.17
Дівчина Осінь
Вона гляне у вікно
і розтопить сяйвом ніч,
випиваючи вином
всю пітьму при світлі свіч.
Її погляд теплоти
спонукає до життя
кожну квітку самоти
одержимим почуттям.
Я на лавці у парку,
сяду вранці і в думках
мрію, що вона в танку
чудом лине по стежках,
моя діва золота,
завше радісна і мила,
її тепла доброта
дасть мені коханням крила.
Діво осінь чарівна,
почуттям сліпи ясніше,
коли щастя вже сповна
- обійми мене сильніше.
Про прекрасне розкажи
нескінченним листопадом
і любов заворожи
золотистим водоспадом.
Віктор Цвіт 19.10.17
Маленьке диво
У вазоні тісному
посаджу диво-квітку,
як до болю знайому,
ту любов, що є рідко.
Зацвіте вона щастям,
для самотнього серця,
як опало вже листям
все, що радістю зветься.
Хай радіє від сонця
на просторім вікні,
та душа незнайомця,
яку бачиш в мені,
як любов, що не зникне
у думках і словах,
а до холоду звикне
теплотою в руках.
Сяє цвітом густим,
незабутнє в мені,
бо навіки святим
народилось в вогні.
Квітки цвіт почуттям,
не зів’яне в душі,
як прийшли забуттям
прохолодні дощі.
Як зустріну тебе,
моя дівчино мрій,
то відкрию себе
тим багаттям надій,
що палало для тебе
в диво-квітці теплом
і ясніло до неба
загадковим нутром.
Віктор Цвіт 29.10.17
Зацвіте кохання у саду
Зацвіте кохання у саду
від ясної, теплої погоди,
бо весну надією веду,
щоб здолати радістю незгоди.
Восени згасають почуття,
золотом палаючи до снігу,
що сховає їх на майбуття,
як найкращу, наймилішу втіху.
Лиш прийде відлигами весна
теплотою ніжною до саду,
то цвістиме знов любов ясна
всю журбу лишаючи позаду.
Зацвіте кохання у саду,
на гілках квітками разом з нами,
влітку я також його знайду,
серед листя стиглими плодами.
Восени на нас чекає біль,
океаном клопоту й тривоги,
та любов приносить звідусіль,
щастя, щоб не збитися з дороги.
Як прийде відлигами весна,
теплотою милою до саду,
- знову зацвіте любов ясна,
бо із нею ми живемо радо.
Віктор Цвіт 29.10.17
Аврора
Почуттям своїм усміхнуся до зірок,
радістю знайду навіть зимну тиху ніч,
серцем не боюсь у пітьмі ступати крок,
адже я люблю і в коханні саме річ.
Щастя чарівне не залишу у думках,
фарбами його намалюю в небесах,
пензликом була теплота, що у руках,
- так в зимову ніч народились чудеса.
Хоч навколо сніг і крига та міцний мороз,
для душі триває літо сяйвами в пітьмі,
що біжать, неначе хвилі від раптових гроз,
по ставку на голі скелі теплі і німі.
Вітер принесе хуртовиною імлу,
небо затягне щільно ковдра сірих хмар,
щастя сяє ще, білу сіючи золу,
ніби згори вниз нею дмухає димар.
Вщухне заметіль, затихаючи, як сум
від незгод і бід, що у кожного свої,
знову спалахне віддзеркаленнями дум,
щастя, що вночі очі радує мої.
Хай навколо чужиною буде цілий світ,
для душі знайду я літо зеленню трави,
у якій зірками мліє росянистий цвіт
щастям, як і все прекрасне, що не уяви.
Віктор Цвіт 30.10.17
Дощова ніч
Осінній дощ нагадує про тебе,
купаючи дерева золоті,
як ліхтарі осяяли вже небо
багаттями від мрій на почутті.
Ще гомонять із вітром пишні крони,
як я колись з тобою шепотів,
про незабутні радості канони,
що сяють щастя зорями в житті.
Згадую тебе сонцем у очах,
згадую тебе снами по ночах.
Осінь оживить світом золотим
мить, коли ще був я молодим.
Летять в думках журбою журавлі,
співаючи пісні сумні, останні
про те, що розійшлись, як кораблі,
в серцях одним коханням всі бажання.
Нехай туман сховає безнадію,
щоб знову заспівати про любов
пісні, з якими листя зеленіє
навколо, мов настало літо знов.
Згадую тебе сяйвом і теплом,
що вогнем несуть радість за вікном.
Осінь принесла літо золоте,
бо душа від нього знов цвіте.
Віктор Цвіт 21.10.17
Місячна
Сонечко засне
наймилішим сном,
у якому сяє днем новим.
Небо мрій ясне
потемніє дном,
але не залишиться сумним.
Місяць сяйвом радість оживить,
зорі засіваючи усюди,
щастям всі думки заполонить,
тим, що завше поруч рідні люди.
Рясно зацвіте
темрява ночей
вічністю любові і весни.
Дивом заросте
тінь журби очей,
бо надія покидає сни.
Місяць нею в небі спалахне,
тишу розмалюючи терпінням,
на кохання серце надихне,
сяючи для нього потеплінням.
Криками сови
десь журба звучить,
линучи відлуннями вночі.
Ніжністю з трави
щастя зацвірчить
творячи цілющії ключі.
Ними місяць вийде в небеса
вірою осяяти пітьму
тих, хто любо вірить в чудеса,
пробудивши серденько від сну.
Віктор Цвіт 21.10.17
Твій день
Усміхнися світлу сонця,
приведи до серця день,
хай омиє він віконця
на яких дрімала тінь.
Заспівай веселу пісню
гарним настроєм в собі,
як душі бракує кисню
не згасати у журбі.
Поки дивишся на небо,
почуттями сієш цвіт,
з подарунками до тебе
поспішає цілий світ.
Тебе будуть цілувати,
обіймати що є сил,
ті, хто звикли цінувати
у тобі коханий пил.
- З днем народження вітаю –
лине гомін звідусіль,
гомін друзів, що бажають
вгамувати щастям біль.
Хай здоров’я буде щастям,
щоб прожити сотні літ
і завжди радіти гостям,
що несуть весною цвіт.
Кожна мить у колі друзів
хай цвіте найкращим днем,
як веселі ритми блюзів,
дух запалює вогнем.
Віктор Цвіт 05.11.17
Дві сестри
Нас єднають миті у житті
і про них ніколи не забути,
хоч любов вже інша в почутті
не бажає про минуле чути.
Ви для мене будете завжди,
тими лиш, якими вас зустрів,
бо любов залишила сліди,
що не захолонуть від вітрів.
Дві сестри, дві зорі,
дві весняні квітки в полі,
що цвітуть для всіх доріг
як палкі, солодкі долі.
Щастям усміхається душа,
коли бачу хоч когось із вас,
та думкам проведена межа,
за якою стіни ставить час.
Хоч ми не здружились, не сплелись
радість всю ховаючи в собі,
може ще не пізно і колись
ще прийдуть відлигою в журбі.
Дві сестри, два світи,
що ведуть теплом до саду,
щоб із ними зацвісти
дружбою міцною радо.
Віктор Цвіт 08.11.17
Маріна
Промовивши тепле слово,
згадую тебе
і квіткою серце знову
радісно цвіте,
бо щастя не знає схову
сонцем в небесах,
коли я зустріну знову
ту, що сяє в снах.
Маріну-перлину,
мою мрію мріям всім,
із нею години
для душі, неначе дім,
в якому так швидко
я забув про самоту,
покинувши клітку,
що студила теплоту
ласкавого серця.
Як час до роботи кличе
прагну лиш одне,
побачити ніжні очі,
радісне лице,
відчути хоч дотик рук,
що пестять знов і знов,
доносячи серця стук,
як пісню про любов.
Маріно-перлино,
моя зіронько ночей,
яка у складні години
сяє для очей,
щоб бути з тобою
я б віддав своє життя,
в якому рікою
лив би світлі почуття
безмежжям кохання.
Віктор Цвіт 26.02.17(ред. 13.11.17)
Чарівниця
Мене торкнувся хтось,
і словом чарівним,
промовив тихо щось,
що буде руйнівним.
Зневірюся в очах,
навколо, мов міраж,
лиш квітне по ночах
вісні живий пейзаж.
Відлуння голосу,
лунає на душі,
думки із космосу,
навіює чужі.
Живе у думах світ,
тривалим світлим сном,
в якому сяє цвіт
незнаний за вікном.
Мене полонила чарівниця,
зробивши ілюзіями дні,
якими для мене є в’язниця
у ній я живу немов вві сні.
Свої навівши чари,
вона в тумані зникне,
пустивши в душу хмари,
та я до них не звикну.
Як одержимий нею,
шукаю милий погляд ,
що став мені ріднею
і в серці завше поряд.
Закляття наклала чарівниця,
коханням, що згодом оживе
щоночі вона мені все сниться,
як щастя, що з моря припливе.
Настане та радісна година,
коли ми зустрінемося знов,
її я попрошу про єдине:
«Без чарів прийми мою любов.»
Віктор Цвіт 07.09.16(ред. 10.11.17)
Вчительці
На душі ти вічно молода,
бо свою любов даруєш дітям,
ніби та цілющая вода,
що дає життя усім суцвіттям.
Як про тебе згадую у снах,
у яких малим іду до школи,
то веснію цвітом у садах,
до якого щастям линуть бджоли.
Вчителько кохана,
Ненько моя мила,
вічна тобі шана,
що мене створила.
Хай тебе кохають
діти твої любі
і завжди згадають
не в журбі і злобі.
У житті я буду вдалині
сповивати свій весняний цвіт
на ясній, незнаній цілині
відкривати дивом цілий світ.
Там усі розходяться дороги,
та додому серденьком прилину,
до шкільного, рідного порогу,
бо завжди озвуся твоїм сином.
Вчителько кохана,
Люба моя ненько,
хай пора весняна
прилетить скоренько.
Щоб твоїм синочком
бігти малим кроком
знову із дзвіночком
сісти до уроку.
Віктор Цвіт 01.10.17
