Чекаю на тебе

Я чекаю на тебе, бо мушу на когось чекати,
бо пітьмою припали повіки, а скроні – дощем,
бо хвилини отримали здатність повільно минати,
бо схолонули плечі, які нікому вкрити плащем.
 
Не повітря ковтаю – оману твоєї присутності,
розчиняюсь блакиттю у шепоті юних вітрів,
обплітаю барвінком відроги твоєї могутності
і спадаю потоками в гирла самотніх морів.
 
Між повалених крон і прогірклих плодів перевтоми,
наступаючи жаху на горло, торую цей шлях.
І проколюю пальці, щоб тіло не били судоми,
бо жевріє твоє, не відоме мені ще, ім’я на устах.
 
В зледенілім безсонні, долаючи шал блискавиць
я чекаю на тебе, бо мушу якось існувати.
Поки сяйво змертвілих зірок досягає зіниць,
все ж кидаю себе. Незворушно. Мовчазно. За ґрати.