Єдина хвилина

Коли цар пітьми із полону звільнить Персефону,
і ліс оживе чарівливим багатоголоссям,
знімай із чола чи терновий вінець, чи корону –
дай вітру вплітати історії в хвилі волосся.
 
Розкинувши руки, пливи навпростець через хмари,
тумани розріджуй, топи запізнілі сніги.
Дай проліскам ніжності та викорчовуй почвари,
ламай ланцюги холодів, поки стане снаги…
 
А ти все ховаєшся в чад опівнічних ілюзій,
коли сам світанок за вікнами німо кричить,
коли вся природа благає у єдності й тузі,
хоч вічність твого панування для неї лиш мить.
 
Вже Еос пірнула за хмари, сполохана днем,
і впали фіранки, і тріснуло скло - захлинайся:
повітря морозне налите гірським кришталем,
щоб кожна краплина роси скам’яніло благала тебе:
                                                                «Прокидайся!»
 
Лиш стан розімлілий не вірить в майбутню провину,
ти прагнеш не чути страждання оголених віт.
Тож спи, відпускаючи в прірву єдину хвилину,
коли твоїй владі міг належати світ.