Хто ти?

Я знов така сама потвора, що живе у моїх долонях,

десь у моїх гормонах, зірницях та сутулих старих плечах.

Відчуття від цієї зустрічі, мов я щойно в засніженних горах

мог щосили гукнути, але чомусь так і не загорлав.

 

Я тебе не шукав ні дня, на відміну від праці та грошей.

Ти з'явилась, тільки-но загриміли мої закислі кістки.

Похмура, струнка - ти, як нитка у ковдру, вплелась в мій довженний пошук.

Пошук ефірної, мов висить поміж лап павуків, краси.

 

Хто ти є? Чи дияволка, чи людина? Кажи, лісоока,

нащо папороть вшита у твій візерунок, мов пісня в вуста?

Де торкнешься босоніж калюжі - там з'явиться море глибоке.

Де торкнешься мене голим тілом - зникає моя пустота.

 

Мовчазно хилюсь до сукні (пахне спілою грушею й м'ятой):

"Я ж бо просто шукав собі щастя (в кожній груші шукав тебе),

Ти була і ранковим промінням, й співом на святі, й рукою в хаті,

але досі не знаю: чи нема тебе зовсім, чи зовсім ти в мене є".