Хто ти?
Я знов така сама потвора, що живе у моїх долонях,
десь у моїх гормонах, зірницях та сутулих старих плечах.
Відчуття від цієї зустрічі, мов я щойно в засніженних горах
мог щосили гукнути, але чомусь так і не загорлав.
Я тебе не шукав ні дня, на відміну від праці та грошей.
Ти з'явилась, тільки-но загриміли мої закислі кістки.
Похмура, струнка - ти, як нитка у ковдру, вплелась в мій довженний пошук.
Пошук ефірної, мов висить поміж лап павуків, краси.
Хто ти є? Чи дияволка, чи людина? Кажи, лісоока,
нащо папороть вшита у твій візерунок, мов пісня в вуста?
Де торкнешься босоніж калюжі - там з'явиться море глибоке.
Де торкнешься мене голим тілом - зникає моя пустота.
Мовчазно хилюсь до сукні (пахне спілою грушею й м'ятой):
"Я ж бо просто шукав собі щастя (в кожній груші шукав тебе),
Ти була і ранковим промінням, й співом на святі, й рукою в хаті,
але досі не знаю: чи нема тебе зовсім, чи зовсім ти в мене є".
