Досконалість
Вона намагається випрямити волосся,
Проходить нарощення вій. Вчасно, наче медогляд.
Її ціль – бездоганність. Але їй уже це вдалося.
Вона ідеальна. Принаймні на мій власний погляд.
Тому що Вона силу й ніжність в собі поєднала.
Їй треба писати вірші, дарувати Їй квіти.
Для мене Вона дивовижна та досконала,
Коли зачіску робить Їй юний закоханий вітер.
Коли Вона йде крізь оманливу стіну дощів,
І постать Її видається мені кришталевою.
Й тоді, ніби кисню, бракує довершених слів.
І все, що я можу, - назвати Її королевою.
І знов відганяю від себе думки нетверезі я.
Й розлука бентежить мене, мов смертельна загроза.
Вона – незрівняна, чарівна, казкова поезія.
Всі інші – банальна, гидка та набридлива проза.
Мій розум загинув. Помер з почуттями в бою.
Я зовсім забув, що таке адекватність й логічність.
Із Нею доба – блискавична миттєвість в раю.
Без Неї хвилина – пекельна та болісна вічність.
А щастя - воно завждИ у простих речах.
Вона солодко спить. Мов крилом, обіймаю рукою.
Диявол і янгол, що в мене живуть на плечах,
Милуються разом зі мною цією красою.
