Досконалість

Вона намагається випрямити волосся,

Проходить нарощення вій. Вчасно, наче медогляд.

Її ціль – бездоганність. Але їй уже це вдалося.

Вона ідеальна. Принаймні на мій власний погляд.

 

Тому що Вона силу й ніжність в собі поєднала.

Їй треба писати вірші, дарувати Їй квіти.

Для мене Вона дивовижна та досконала,

Коли зачіску робить Їй юний закоханий вітер.

 

Коли Вона йде крізь оманливу стіну дощів,

І постать Її видається мені кришталевою.

Й тоді, ніби кисню, бракує довершених слів.

І все, що я можу, - назвати Її королевою.

 

І знов відганяю від себе думки нетверезі я.

Й розлука бентежить мене, мов смертельна загроза.

Вона – незрівняна, чарівна, казкова поезія.

Всі інші – банальна, гидка та набридлива проза.

 

Мій розум загинув. Помер з почуттями в бою.

Я зовсім забув, що таке адекватність й логічність.

Із Нею доба – блискавична миттєвість в раю.

Без Неї хвилина – пекельна та болісна вічність.

 

А щастя - воно завждИ у простих речах.

Вона солодко спить. Мов крилом, обіймаю рукою.

Диявол і янгол, що в мене живуть на плечах,

Милуються разом зі мною цією красою.