Стоять дерева голі та німі...
Стоять дерева голі та німі
і чорні-чорні, наче погорільці.
Стоять, неначе привиди зими,
з печаллю й болем в кожній чорній гілці.
Стоять без сонця, без тепла стоять.
Вітри всю ніч ламають їхні руки.
Дерева стогнуть – рани їм болять.
Дерева плачуть, але терплять муки.
Переплелись коріння у землі.
Немов руками, землю обіймають.
Стоять дерева горді та німі,
і кожен біль наш у собі тримають.
Чи, може, й не дерева то стоять,
а предки встали й вийшли із курганів?
І наші рани їм тепер болять,
і спати не дають їм наші рани…
