Наснилась мама, наче тільки з хати...

Наснилась мама, наче тільки з хати.

Волосся вибилось з-під хустки на чолі.

Прийшла у сад антонівки нарвати,

а ми – за нею, босі та малі.

 

Ми ліземо антонівку трусити,

а мама просить: «Обережно, діти.

Бо їй же ще родити та родити,

бо їй же ще цвісти та зеленіти».

 

І падають в траву, немов на килим,

антонівки жовтоголові діти.

А ми з гілок, як у ставок, за ними.

А мама знову: «Обережно, діти…»

 

Наснилась мама – повний фартух яблук.

Аж світяться на вересневім сонці.

І мама світиться в осінньому саду –

від щастя світиться, що яблуня вродила,

та яблуня, яку вона садила,

яка без неї вже й цвісти не хоче…

 

А мама сниться у саду щоночі…