Зачинила двері. Серце зачинила...

Зачинила двері. Серце зачинила.

Телефони вимкнула. Вікна затулила.

Думала, ця тиша вилікує душу.

Думала, в самотності швидше одужують.

 

А тепер так хочеться з тобою говорити!

І розмову, як вино, в келихи налити.

І то ніжно пригубити, а то спрагло пити.

І до самого світанку просто говорити.

 

Не даруй мені букетів – хай не плачуть квіти.

І не клич мене на каву – хай комусь гірчить.

Давай сядем просто неба й будем говорити,

щоб загоїлось на серці все, що так болить.