Відлуння виснажених війн

Не вичахають наші скроні,

Вовтузять мізки : жах і хміль.

Жнивує смерть на беззаконні,

Вдяга лаштунки серцю біль.

 

Звільнилась знов із божевільні

Страшна примара небуття.

Сльоза оздоблює каміння

Прозора , праведна , свята.

 

Чатує крук , літає низько.

Віщує темінь хижу він.

Рясніє пам"яті колиска

Відлунням виснажених війн !