Творча ніч.Епізод 8
Творча ніч
Епізод 8
Доброго ранку!
Куди поділись милі сни?
Куди сховались мрії світлі?
Напевне їх забрала ти
у почуття, щоб сонцем квітли.
Чому так радісно мені?
Чому так гаряче на серці?
Мабуть мої з тобою дні
є кольорами у веселці.
Моя кохана, доброго ранку,
скажу цілунком, відкриючи фіранку,
нехай тобі дарує щастям день новий
тепле слово, ніжне світло насвітанку.
Чому не йде до мене ніч?
Чому зірки не сяють дивом?
Здається знаю в чому річ,
а річ у тім, що став щасливим.
Коли згадаю я про сум?
Коли дружитиму з журбою?
Це неможливо, бо не сам,
бо завше поряд ти зі мною.
Моя кохана, доброго ранку,
тобі промовлю, палаючи серпанком,
бо на душі я почуваюся живим
від почуттів, які сплелись у вишиванку.
Віктор Цвіт 17.09.17
Радість
Щодня вона, як чудо,
яскраве і нове,
її приносять люди
у слові, що живе
або твоїм творінням,
народиться на світ
з маленького насіння,
її чарівний цвіт.
Щодня, немов світання,
освітлює думки
проміннями кохання
дороги і стежки.
Легка, як ніжний подих
і ніжна почуттям
спаде усім на подив,
фарбуючи життя.
Живе для нас піснями,
щастям розцвіта,
кохана до безтями
радість золота.
Надію на прекрасне
дарує просто так
щасливим і нещасним,
подавши добрий знак.
Віктор Цвіт 13.09.17
Повір, що все чудово
Облиш думки лукаві
про той похмурий світ,
де почуття ласкаві
зів`януть, ніби цвіт.
Втече душевний спокій,
а тишу змінить шум
і в ямі тій глибокій
з тобою буде сум.
Облиш слова жорстокі,
болючії до сліз,
що ноти всі високі
в падінні тягнуть вниз.
Забудеться вся радість,
згасаючи в очах,
розсіється вся любість
зірками по ночах.
Повір, що все чудово,
співаючи святково
пісні свої кохані
про мрії і бажання,
якими бачиш сонце
якими тішиш серце,
бо необов`язково
поганим все навколо
вважати тобі.
Віктор Цвіт 13.09.17
Голос тиші
Якщо біль приносить слово,
серце краючи ножем,
то втечу я від розмови
тихо думкою в едем.
Там ніхто не потурбує,
не образить просто так,
на душі не закарбує
молотком неволі знак.
Розчинюся у повітрі,
відпускаючи думки,
щоб знайти свої палітри
що згубились за роки.
Болем сум мене полише
і від щастя аж цвіту,
коли чую голос тиші,
пісню спокою святу.
Кольорами дум прекрасних
уявлю безмежним світ,
коли вранці сонцем ясним
відпливе у небо пліт.
Почуттями чарівними
зігріваюсь в безнадію,
як шляхами мадрівними,
знову сяю і радію.
Хай кохання не судилось,
але щастя вже знайшлось,
адже серденько розбилось
і у спокої зрослось.
Далі жити маю силу,
коли чую голос тиші,
що співає пісню милу
про моменти найтепліші.
Віктор Цвіт 04.09.17
Візьми мене за руку
Візьми мене за руку,
піди за мною кроком
туди, де тільки сходить сонце.
Чекає там на тебе,
тепло у сяйві неба,
яке зігріє щастям серце.
Зі мною ти відчуєш,
побачиш і почуєш
усе, чого не вистачало.
Зрадієш, усміхнешся
і почуттям займешся,
немов в житті нове начало.
Вітер шепоче,
річка хлюпоче,
там душа хоче
в тиші цвісти.
Вірним коханням,
щирим бажанням
в сяйві світання
мрії плести.
Візьми мене за руку
і під музичні звуки
співай зі мною світлу пісню.
Забудь про все погане
і радість вмить настане,
допоки ще не зовсім пізно.
Мені довірся сміло
і ти набудеш силу,
життям творити рай для себе.
Кохай мене, як можеш
і будь, якою хочеш,
тобі свобода, знаю, треба.
Віктор Цвіт 22.08.17
Політ на Місяць
Відлік до нуля
з десяти почнеться,
затремтить земля
і вогнем займеться.
Гуркотом гучним
в небо рине човен,
спалахом нічним
тінь накриє повінь.
На Місяць полечу ,
щоб сяяти вночі,
з планети утечу
пожити в далечі.
Спогадом любов
на Землі лишилась,
з ніччю знов і знов
в небеса дивилась.
Щирим почуттям,
їй згори озвуся,
та назад життям
я не повернуся.
На Місяць полечу
самотнім і чужим,
душею потечу
в пітьму, як сивий дим.
Віктор Цвіт 10.08.17
Живу у пляшці
На світ дивлюся через скло,
самотньо в пляшці живучи,
як промінь сонця моє тло,
палає вдень і уночі.
На стінках сяють почуття,
на зовні ринучи з душі,
для них за склом нема життя,
їх нищать погляди чужі.
Розбите серденько моє,
у грудях дзвонами дзвеніло
і щастя все, що в мене є,
зі мною разом зачинило.
Тепер за втіху барви мрій
і мила казка про кохання
живуть колискою надій,
що неминучим є світання .
Тож як тебе накрила ніч,
в собі почуй коханий клич:
відкрити пляшку самоти,
що сяє світлом доброти.
І я звільнюся від страждань,
і спалахну вогнем бажань,
з яким повернеться любов
та оживе між нами знов.
Віктор Цвіт 31.07.17
Чекаю ночі
Місяць лине в небеса
щастям падає роса,
мрії сіються зірками.
Почуттям веде любов
нас побачитися знов,
в місце, що живе думками.
Тиша поглинає сум,
поцілунок збудить струм,
заспокоюючи серце.
Ти вночі мене змінила
і тепер життям щосили
уникаю світло сонця.
Зранку вмить холоне дух,
кров сповільнює свій рух,
лиш надією життя чекаю ночі.
Бо вночі втамує спрагу
та відновить рівновагу
мила діва, до якої сяють очі.
Віктор Цвіт 10.08.17
Загублені
Я завжди про тебе мрію
і шукаю в милих снах,
серцем ніжучи надію,
у пітьмі долаю шлях.
Всі думки живуть тобою,
квіти сіючи в душі,
але ти ще не зі мною
від любові ллєш дощі.
Де знайти і де шукати
місце зустрічі в житті,
щоб усе тобі сказати,
що тримаю в почутті?
Проминають дні і ночі,
у надіях, і думках
про ясні, кохані очі
і тепло в твоїх руках.
Ти моя щаслива зірка
невідома на ім`я,
знаю лиш для себе гірко,
що душевно ми рідня.
Хоч би раз тебе почути
чи побачити на мить,
щоб із часом не забути,
коли пристрасть догорить.
Де знайти і де шукати
тебе, щастя золоте,
щоб життями заблукати
у саду, який цвіте?
Все минають дні і ночі
серед тиші і страждань,
бо тебе любити хочу,
та помру від сподівань.
Віктор Цвіт 17.08.17
Жива надія
Якщо заходить сонце,
забравши всю любов,
а ніч накриє серце
журбою від розмов.
Не треба сліз даремних,
а вірити в дива,
з якими в ночі темні,
надія ще жива.
Якщо навколо тебе
суцільна пустота
і тішить жаром неба
душевна доброта.
Не треба опускатись,
прийде пора нова,
бо легко закохатись
в надію, що жива.
Як самота є всюди
немов скляна стіна,
яку минають люди,
як річеньку без дна.
Лишайся лиш собою,
бо серденько співа
про милую з тобою
надію, що жива.
Віктор Цвіт 07.08.17
Несу щастя
Серцем на крилах,
духом у співах,
щастя несу.
Барвами літа
ніжу зігріту
в думах росу.
Поки є сила
і мрія мила,
не пропаду.
Як живі квіти,
дивом до світу
любість веду.
Падає радість,
сумом на старість
гасне в очах.
Зникне кохання,
давши смерканням
сни по ночах.
Ще є надія,
тож молодію
від почуттів.
Птахом на небо,
вірою в себе
з вітром летів.
Тобі несу своє тепло,
щоб у житті розбити скло,
скло самотини і журби,
що відібрало всі скарби.
Скарбами будуть мрії знов,
і сміх від радісних розмов,
лиш ти мене не проганяй,
з обійм своїх не відпускай.
Віктор Цвіт 03.08.17
Ніч метеликів
Ніжне світло місяця в очах
поглядом мені даруєш ти,
як приходиш снами по ночах
зорі в небі думами плести.
Серце спалахне від мрій твоїх,
полум`ям гарячих почуттів,
що і оглянутися не встиг,
як до тебе в небо прилетів.
Теплий промінь літнього смеркання
зігріває небо для зірок,
що малюють барвами кохання,
поки сонце не ступило крок.
В тому сяйві вихрем закружляють,
чарівні метелики нічні,
блисками сердець, які кохають
щоб не зоставатись на одні.
Подих вітру теплого словами
оберну на пісню золоту,
хай світи поєднує між нами
в спільну і щасливу доброту.
Місяцем виблискує любов,
і летять метелики з пітьми
сяяти у ніжності розмов,
дивлячись в обіймах на зірки.
Теплий промінь літнього смеркання
вистилає небо для зірок,
що малюють барвами кохання,
поки сонце не ступило крок.
В тому сяйві танцем закружляють,
чарівні метелики нічні,
блисками сердець, які кохають,
разом переживши сірі дні.
Віктор Цвіт 24.07.17
Тростян
Доторкнуся хмароньки пухкої
і тим дивом серце звеселяю,
коли враз доріжкою вузькою
на Тростян сьогодні завітаю.
Подивлюся на ліси величні,
як вони спускаються в долину,
мов дороги щастя мої вічні
підійнятись манять на вершину.
Оглянуся обрієм безкраїм
бачу срібні гори навкруги,
лиш згори красу я їхню знаю,
кращої від неї не знайти.
Вип`ю на горі горнятко кави
або чаю із карпатських трав
і пізнаю дивом свої справи,
коли на Тростян я завітав.
Так шкода спускатися донизу,
покидати місце своїх мрій,
що думки зігріло теплим бризом,
що там віє подихом надій.
Тим надіям вірю, ніби власним,
що не раз приїду в це село,
на гору зійти за сонцем ясним
до якої щастям привело.
Віктор Цвіт 27.06.17
