УМЕР ДЕД
УМЕР ДЕД
Вот и всё.
Приняла в своё лоно,
очень старого деда земля.
Он не встанет уже
и с косою по склону
не опустится утром в поля.
И не станет точилом затишье тревожить,
не увидит как гаснет звезда поутру.
Рожь росою всплакнёт о нём всё же,
и года незаметно над ним поплывут.
Вот и всё.
Похоронен навеки,
Гроб святая земля приняла.
Но не может
тот гроб уместить человека
все надежды,
заботы, что жизнь задала!
Да не уж то
теперь ему все безразлично —
будь то солнечный свет,
или сумрак и тьма!
Боль душевная мечет и ревёт истерично,
Клеть грудная как будто тюрьма.
Я готовый
поверит и в Царство на небе,
потому что нельзя что б ушли без следа
несомненно святые,
прожившие честно,
дети нашей земли
и большого труда.
Пусть бушует весна
и проносится песней,
пусть трава рвётся вгору
свозь лиственный гнёт…
Я не верю,
что дед из могилы воскреснет,
но я верю,
что нет —
весь он всё ж не умрёт.
Его мысли простые
Додумают внуки,
в их глазах ещё век будут ярко гореть
его страсть, его гнев,
его радость и муки,
что оставил живым,
прежде чем умереть.
_____________________________________
Василь Симоненко
ДІД УМЕР
От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії,
жалі!
Та невже ж то
йому все віднині байдуже —
чи світитиме сонце,
чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем,
відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу,
щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
над планетою весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе…
Я не вірю,
що дід із могили воскресне,
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.
