Вокзал

Летіла колісниця Аполлона,

Несла у вирій залишки доби,

Дзвенів вокзал залізним камертоном,

Ходили гордовито голуби.

Сміялась радість, плакали печалі,

Ображені розлукою навік,

Забронзовілий хлоп на п’єдесталі

Дивився не стуляючи повік.

Якійсь бродяга дудлив мінералку,

На шиї воло відбивало такт,

Крутилася захекана гадалка

(вистави грався завершальний акт).

Рекламували постери кумира,

Заляпавши красивий камінь стін,

І я чекав, як Бога, пасажира,

Та вірив, що нагодиться і він.

 

 

(ілюстрація - картина Клода Моне, серія "Вокзал Сен-Лазар")