Скарб

Ти маєш рацію, слова вже без потреби,

Вони безсилі передати чари,

І той світанок, спалахнувший небо,

Де вітерець- чабан жене отару….

 

Крокує спека, дощ пішов до сходу,

І знов вирує розмаїття фарб,

Милуюсь на твою чарівну вроду,

Ти найдорожчій, незбагненній скарб!

 

Тобі здалося, щастя вже минуле?

І ти обабіч від мого життя?

Мого кохання наче не відчула?

Та і собі сховала почуття?

 

То помилка, кохана, то примара,

Ну ж посміхнися, годі сумувати,

Та ми з тобою в віки вічні пара,

На самоті не в силах існувати…