В Шекспір (К. Марло) Сонет 150

Де, звідки стільки сили ти береш,

Щоб панувати палко... що накоїв:

Очам не вірю власним - брешуть з меж

Де світле світло денне... - отакої!

 

Так нескінченні ворожбою зла

Упевненість і влада, сни гріховні...

Все ж, я прощаю чорні справи, мла,

Твій гріх, чесноти що прекрасні ззовні.

 

Є ворожнеча, ні, шукай і все,

Бо ніжність в грудях, охолоне раптом...

Люблю я те, що всі клянуть в есе,

Але мене ти не суди... з слів тактом:

 

Любові гідний кожен, хто своє

Кохання.., серце, душу віддає.