В, Шекспір (К. Марло ) Сонет 124

Від випадку цвіте любов моя...

Її, забуту правом, я шаную:

Вона не примха що "дарую" я,

Чи квіти, що сміття вдягали збрую.

 

Все ж ні, бо не така моя любов.

У розкоші і славі... їй не можна:

Хоч жити, поспішає знов і знов

Від моди наших днів людина кожна.

 

Їй не страшні зла виверти, біда,

Ті, хто в оренді щастя час марнує...

Страсть пестить промінь, згубить.., - не шкода..,

Великим шляхом йде... любов і всує.

 

Зло - тимчасовий свідок, днів сльота..,

Чиє життя - порок, смерть - раж Христа.