Ще одне спасіння, Божого Творіння!
У невеличкому, красивому курортному містечку,
Ми з жінкою йшли, смакуючи по одному тістечку.
Було так тепло на душі у сонячний осінній день,
Від скрипаля, що грав, усівшись на великий пень.
В обличчя придивляючись, відмітили для себе ми,
Хто був самотнім, хто парами гуляв, а хто з дітьми.
Зовсім молода сім’я, чомусь мені цікавою здалася
Тому, в той день, «охота смерті» на дитину, не вдалася!
- Дві молоді людини, подружжя років двадцять п’ять,
Дівчинці що швидко бігла, стали щось кричать.
Вони весь час турботливо за донькою дивились,
Але від несподіванки і жаху, лиш за серця схопились!
Повз дівчинки маленької, якій ще тільки років з три,
Йшла зграя псів, їх більше там було, ніж два чи три.
Дитина, від своїх батьків була нажаль уже далеко,
І лиш завмерла, зупинившись,- поруч небезпека!
Оскалившись загрозливо, той пес, що з бойових порід,
Стрибнув і поруч стало горло та дівчинки живіт.
Озлоблена тварюка, цю дитину, загризти помишляла,
Вже бачила що дівчинка завмерши, від страху помирала.
Все інше на цій вулиці було в такій глухій тиші,
Що начебто це був не день, а ніч і люду не душі.
До будь кого, від окаменілих на цій вулиці людей,
Було далеко, і кожен пожалів, що він не Прометей?
Мій крик спасіння, з командою як громом під час атаки,
Звільнив дитинку від зубів і лап собаки.
Татусь, що взяв її на руки і витер їй гіркі сльозинки,
Всім видом говорив, що рідніше він немає, жодної людинки.
2006 рік «Мєсєан - 59»
