Мовчи. Бережи почуття. Ані пари із вуст
Мовчи. Бережи почуття. Ані пари із вуст.
Слова ліліпутами роблять кремезних титанів.
Кохання – мов лихо стихійне. Це як землетрус,
А зовсім не шмарклі з дешевих любовних романів.
Відболіли прощання, загоїлись рани душі,
Дні крокують у прірву – нікчемні, безглузді та кволі.
Змили наші сліди з вулиць пам’яті вперті дощі.
І від зливи думок не рятують надій парасолі.
Та повернуться спогади, наче птахи навесні,
Щоб згадалось мені в цьому світі – від туги німому,
Що всі наші зізнання й цілунки були голосні
Й мали присмак міцного чилійського темного рому.
Щось, напевно, в коханні божественне все ж таки є.
Поміж горя, ненависті, ґвалту, насилля та бруду
Знов і знов на папері римую ім’я я твоє
І воно є сильнішим за будь-яку магію Вуду.
