Мовчи. Бережи почуття. Ані пари із вуст

Мовчи. Бережи почуття. Ані пари із вуст.

Слова ліліпутами роблять кремезних титанів.

Кохання – мов лихо стихійне. Це як землетрус,

А зовсім не шмарклі з дешевих любовних романів.

 

Відболіли прощання, загоїлись рани душі,

Дні крокують у прірву – нікчемні, безглузді та кволі.

Змили наші сліди з вулиць пам’яті вперті дощі.

І від зливи думок не рятують надій парасолі.

 

Та повернуться спогади, наче птахи навесні,

Щоб згадалось мені в цьому світі – від туги німому,

Що всі наші зізнання й цілунки були голосні

Й мали присмак міцного чилійського темного рому.

 

Щось, напевно, в коханні божественне все ж таки є.

Поміж горя, ненависті, ґвалту, насилля та бруду

Знов і знов на папері римую ім’я я твоє

І воно є сильнішим за будь-яку магію Вуду.