Я майструю з людини Бога

Чи блукає химерна тривога

Або спокій довкруж розіллятий,

Я майструю з людини Бога,

Аби було кого розіп’яти.

Хай Він візьме мене на поруки,

Хай Він слово за мене скаже,

Це вже потім цвяхи у руки

Я Йому, бідоласі, вмажу.

Може осуду намір годний

(колотити з людей офіру),

Це традиція в нас народна –

Убивати свого кумира.

Ні. Я, мабуть, того не зможу,

Він – чиясь золота дитина.

Ти не бійся, мій милий Боже,

На поталу тебе не кину.

Отзывы

Элис13.03.2017

Бесподобно!

Якщо чесно, то не знаю що це взагалі було

Элис13.03.2017

Це була поєзія Сашко!))) її не обовязково розуміти, аналізувати, її треба чути серцем))