Ступаючи тяжко в ранковій росі,
Вертайся додому, брате,
Де чинно чекають твоїх ніг босих
Подвір'я й поріг у хати,
Заходь, наче вийшов усього на мить,
І наче не плакала мати,
Сжалійся над серцем - нехай не болить,
Вертайся додому, солдате.
І в пам'яті твоїй, ще майже дитячій,
Кривавий розвіється спогад,
Що каменем чорним на плечі тремтячі
Поліг, наче небо на Бога.
Той Боже нам землю чарівну відвів,
Земля ця родюча і щедра,
На пісні, на діток, хоробрих синів,
На жито, на воду, на сонце і хліб,
На щастя із присмаком меду. На жовто-блакиті її простяглись
Обійми кохання безмежні,
За кожну клаптинку - борися й молись!
Єдину, святу, незалежну!