Де так боляче...

Треба нерви міцніші від криці,

Щоб сприйняти життя мінуси,-

Діти ринули - до залізниці,

А онуки,– стави де, ліси…

 

Залишилася мати самотня,

Як здебільш на своєму віку,

Що ж така вже дорога зворотня,

Не здогнати на шляховику…

 

Все минуле гайнуло далеко

У чужії ті теплі світи,

Як у край восени той – лелека,

Залишивши хребти самоти…

 

Стовбури стоять голі, без крони

Родових тих знаменних дерев,

В хвилях вітру землі б’ють поклони

Свій шануючи праведний крев…

 

Де одній, ніби чемній черниці

Зустрічати з небесності дар,

Лихоліття усі зимовиці

Та нести літ мирських весь тягар

 

Де так боляче битиме доля,

Віддаючи, як кажуть, платню

За кремезну життєву сваволю

І за ту метушню - біготню…

 

У якій загубила все гарне,

Бо вкладала, що мала в дітей,

Мабуть, так недостатньо та марно,

Бо не кроків - від них, не вістей…

 

Спокій лише, що ще не безхатня,

До всіх дій – світлий розум ясний,

Забезпеченість, хоч недостатня,-

Пил душі почуттів ще рясний…

 

Тож не треба, до найму, в служниці

І втікати кудись за кордон,

Де життя гірше, ніж у в’язниці,

Як страшний з непробудністю сон…

 

Доки стук буде чутно у серці

Та світитимуть оглядачі

Сонце з Місяцем, ніби в люстерці

Боронитимуть вдень і вночі

 

Доти гідно плекати, хоч лишня,-

Всі надії про кращі роки,

Бо є сила велична всевишня,

В ній Господньої святість руки…

28.11.2016р.