ДЖЕРЕЛО АСКОЛЬДОВОЇ МОГИЛИ
Петро Шевчук
ДЖЕРЕЛО АСКОЛЬДОВОЇ МОГИЛИ
Привиділось бабусі, при молитві в храмі,
Що її кличе рідний півсторічний клен,
Якого будучи в студентках посадила,
На схилі Дніпра, де є Аскольдова могила.
Відкинувши діла насущні і турботи,
Душа її в дорогу попросилась…
В Святого Миколая храмі помолилась,
І на алею паркову, спустилась.
Іде по стежці, а внизу Дніпро блищить,
Зверху, храм золотоверхий закликає
І ліс в парку весняний, щиро так вітає,
Що дух перехопило і сльоза бринить.
Біля алеї клен кремезний зеленню тремтить,
Назустріч свої крони з хвилюванням простягає,
Бабусю, наче матінку свою, до серця пригортає,
Листвою їй, на вухо, щось любовно шепотить.
Під аурою клена, молодість вернулась,
Зцілилися недуги всі, пора тривогам відійти,
Клен шелестів і дякував за те, що посадила,
Що не забула і змогла приїхати, прийти.
-Я тут росту на джерелі цілющім,
Що із часів Аскольда тут бринить,
Засипали його з поверхні зсуви,
Потрібно джерело від них звільнить.
Поруч проходив настоятель храму
І лозоходець ненароком підійшов,
Бабусю привітали і вклонились,
Та до яру, кленового спустились.
Вдарив настоятель посохом об землю,
Наче Мойсей Біблейський, що євреїв вів,
Щілина враз в яру, що клена нижче, проявилась,
З неї вода, із джерела цілющого полилась.
Аскольда джерело – плин часу крізь віки,
Землі примирення, де ворогів немає.
Нехай цей ключ народи, віри об’єднає,
На злагоду, на мир Господь благословляє!
