Ніч хаотично розкидала зорі
Ніч хаотично розкидала зорі,
Місяць знову завів сонат,
Літо босоніж гуляє на дворі,
А ти у клітці напівтемних кімнат.
Ти пишеш лист при тьмяному світлі,
Невідомо навіщо,невідомо кому,
Терпкий аромат паперу повис у повітрі,
Невже ти знову пишеш йому?
Ти ж знаєш,він їх не читає,
Всі слова потрапляють в смітник,
Ні,він себе за це не картає,
Нажаль,він до байдужості звик.
Твоє серце мов струни на скрипці,
Що давно вже протерта до дір,
А ти знову сидиш наодинці,
І від болю стискаєш папір.
Ніч хаотично розкидала зорі,
Місяць знову завів сонат,
Шкода,що під прицілом долі,
Може бути кожен із нас.
