Ніч хаотично розкидала зорі

Ніч хаотично розкидала зорі,

Місяць знову завів сонат,

Літо босоніж гуляє на дворі,

А ти у клітці напівтемних кімнат.

 

Ти пишеш лист при тьмяному світлі,

Невідомо навіщо,невідомо кому,

Терпкий аромат паперу повис у повітрі,

Невже ти знову пишеш йому?

 

Ти ж знаєш,він їх не читає,

Всі слова потрапляють в смітник,

Ні,він себе за це не картає,

Нажаль,він до байдужості звик.

 

Твоє серце мов струни на скрипці,

Що давно вже протерта до дір,

А ти знову сидиш наодинці,

І від болю стискаєш папір.

 

Ніч хаотично розкидала зорі,

Місяць знову завів сонат,

Шкода,що під прицілом долі,

Може бути кожен із нас.