Присвячення

Це навіть не очі, і навіть не оченята,
Це навіть не два океана, як прийнято лестити,
Це стара споруда, а в неї - таємні дверцята,
Куди би залізти, сидіти, мовчати і мерзнути,
Це дальня дорога, заросла полинем і мальвами,
Де збиті коліна знаходять притулок у озері,
І обрій хизується ввечері дивним забарвленням,
І всі мої вірші лунають дешевою прозою...
Це навіть не руки, і навіть не рученята,
Це повні долоні нестримної ніжності з порохом,
Це поле безкрайнє, це серце моє розіп'яте,
Це наче залежність від слів твоїх мого подиху
Це наче вогонь, зігріваючий и нищівний,
Вплетаючий мене в життя твоє, наче у коси,
Бо найщасливіша я жінка - якщо ти мій,
Але, якщо ні - то і щастя твого мені досить.