АТЛАНТИДА

О...
Давно й безнадійно відкрито,
усе в нашу еру сумну.
Та вірю в свою Атлантиду,
як вірив Платон в давнину.

То міф лиш, чи може, чи може
вогонь що в віках не згора?
Й мене Атлантида тривожить,
і кличе крізь ніч до пера...

Писати, печалитись, жити...
Ні, то не примара нічна!
Атлантика і Афродита -
такі б я їй дав імена...

Вже осінь устигла дотліти,
та попри холодні ці дні.
тендітною ружею літа,
приходить до мене у сні

вона, мов з рожево-блакиті,
у сяйві, як мрія, легка,
отої короткої миті
далека й водночас близька...