Вкрай утомлена від життя і уквітчана сивим волоссям...
Вкрай утомлена від життя
І уквітчана сивим волоссям,
Вона знайде собі укриття
І згадає як добре жилося.
Її рани глибокі й тяжкі,
Її голос змучений криком,
Очі темні, пусті, боязкі,
Мов затерті прожитим віком.
Затаїлась в печері звірком,
В кут забилась тремтЯчи від страху,
На мить ставши кленовим листком,
Що кидає вітер з розмаху.
Їжі вузлик, пляшка води,
Безнадійні роки існування.
Видасть погляд той в нікуди
Лише біль та розчарування.
Мов той струм, холод б’є по спинІ,
В руці фото з зображенням сина,
Що залишив життя на війні,
Що покинув матір єдину…
