Віра у любов

Віра у любов

 

Ми життєво зорі недосяжні,

бо даруємо лиш світло як зірки,

а шляхи на зустрічі протяжні

та найдовші, як сонячні річки.

 

Крізь тумани темряви нічної,

пронесуться розмови пустоти,

не живі від радості земної

і від милої, людської теплоти.

 

 

Ми з тобою два кольори душевні,

протилежні, неначе береги,

почуттям хоча завжди блаженні,

бо, воістинно, до болю дорогі.

 

Ніби темрява нічна і денне світло,

мов земля і чисті небеса,

що існують і теж ідуть за вітром,

шукаючи по світу чудеса.

 

Я збудую корабель космічний,

і до тебе життям полечу,

крізь потік метеорний зустрічний,

за любов стражданням заплачу.

 

Переживши космічну самотність,

лютий холод і тишу неживу,

подолавши депресії високість,

я до тебе твоїм припливу.

 

Хоч минуло вже чимало років,

ти можливо забула вже мене,

то назад я не ступаю кроків,

бо любов так просто не мине.

 

А чекає під глибиною снігу,

під ковдрою від спогадів нових,

нового шансу або нового збігу,

щоб знову жити у кожних днях твоїх.

 

Я покину корабель космічний,

кам`яною вірністю в собі,

поки вітер теплий і зустрічний,

не настане відрадою в журбі.

 

Коли зорі з`єднаються в єдину,

як нарешті зійдуться береги,

я скажу тобі, моя дівчино,

що між нами не рвуться ланцюги.

 

Віктор Цвіт 30.07.16