Он снова один

Одного разу, маючи так мало віку,

Забрів я гратись у старезний сквер

І там зустрів одного чоловіка

Лежав на лаві він, неначебто помер.

 

Я був мала і жалісна дитина,

І підійшовши, став на видноті.

Спитав у нього «Що в таку годину,

Ти дядьку робиш тут на самоті?»

 

Сказав він, сумно дивлячись у небо.

«Дивлюсь на світ і їсть мене журба.

Проживши вік, я зрозумів далебі,

Що є недобре, а добра нема.»

 

«І ти малий з роками зрозумієш,

Що треба жити лиш для себе кожну мить.

Байдужим бути до чужого горя.

Хто його має, хай тому воно й болить.»

 

Мов краплі ті, холодні, дощові,

Так падали його слова щербаті.

Ніяк не міг я зрозуміти,

Що хоче він мені сказати.

 

Пройшли роки, дитинства дні минули.

І юності вже відцвіла пора.

Ось сам уже сиджу на лаві, в сквері,

А навкруги цікава дітвора.

 

Та я мовчу, хоч маю що сказати.

Що їм мої слова, старечі і пусті?

Хай щасливо живе той що надію має,

А хто не має хай живе на самоті.

 

(Перевод:

Как то раз еще ребенком,

Я в старый сквер забрел.

И там я встретил человека

Лежал он на лавочке, как не живой.

 

Я был мал и жалостлив

И подойдя стал на виду.

Спросил у него " Что в такое время,

Вы делаете здесь один?"

 

Сказал он с грустью глядя в небо

" Смотрю на мир и ест меня печаль.

Прожив жизнь, я лишь теперь понял,

Что много зла, а добра и нет."

 

И ты малыш поймешь с годами,

Что надо жить лишь только для себя каждый миг.

Равнодушным быть к чужому горю.

У кого оно случится пусть тому и болит.

 

Как капли холодные и дождевые,

Ущербные его слова так падали.

Ни как не мог понять я

О чем он говорит.

 

Прошли года и детства дни минули

И юности уж отцвела пора.

Вот сам уже сижу я в том же сквере

Вокруг резвится тоже детвора.

 

Но я молчу, хоть есть что мне сказать.

Что им старика слова пустые.

Пусть счастливо живет тот кто надеется

А кто уже не может, пусть будет одинок.)